понеділок, 24 жовтня 2016 р.
пʼятницю, 23 вересня 2016 р.
А літа теплого
Вже як і не було.
Зросилася трава
І вся пожовкла.
І зранку
Крізь прозоре своє скло.
Я чую холоду
Осінні недомовки.
Я помічаю
Осені сліди
Вона ховається.
Та все ж занадто видно,
Що колір неба
Все частіше
Вже блідий,
А під ногами
Колір жовтий, трохи мідний.
Осіннє.Вересневе.
Не тепло.
То лиш миттєва,
Хоч така приємна радість.
А літа теплого
Вже як і не було.
І тільки в спогадах його сліди зостались…
пʼятницю, 15 січня 2016 р.
А Бог дарував мені вчительську долю.
Не ту, що гладенька, не ту, що по полю
Між квітів пахучих стежиною в’ється,
З краплини роси тобі щиро сміється.
Не ту, що байдужа, не ту, що не знає,
Де мрія дитяча по світу блукає …
А ту, що у серці пташиною б’ється
І перед лихом ніколи не гнеться.
Таку, що не спиниш, не скажеш:
доволі…
Бо вчитель – це сцена, де є усі
ролі.
І кожну не грати, а нею прожити
І душу дитячу у щастя зліпити.
Любов’ю горіти, на мить не
згасати,
Якщо й не вдалося навчити літати.
Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути,
Щоб радість відчути – Людиною бути.
У тому вся суть: не для себе
прожити,
А когось хоч трішки навчити
любити,
Побігти в ромашки по літньому
полю…
Спасибі, Господь, за учительську
долю.
О. Коваль
Підписатися на:
Дописи (Atom)